|
Раніше було встановлено, що заломлення світла на межі поділу двох середовищ пояснюється різницею в швидкостях поширення світла в цих середовищах. Показник заломлення свідчить, у скільки разів швидкість світла в одному середовищі більша чи менша за швидкість світла в іншому середовищі. Явища інтерференції і дифракції свідчать також про те, що кожному кольору світлових променів відповідає певна довжина хвилі. Тоді ясно, що швидкість поширення світла в речовині має залежати від частоти світла v. Спробуємо з'ясувати цю залежність на досліді.
Спрямуємо вузький пучок білого світла на одну з граней тригранної призми (мал. 121). Заломлюючись у призмі, пучок дає на екрані видовжене зображення щілини з яскравим райдужним чергуванням кольорів — спектр. Крайніми з боку заломлюючого ребра призми виявляються промені червоного світла. Поряд з ними будуть промені оранжеві, потім жовті, далі зелені, блакитні, сині й, нарешті, фіолетові (з боку основи призми).
Поставимо на шляху променів, які пройшли крізь першу призму, другу таку саму призму, розміщену паралельно першій, але із заломлюючим кутом, повернутим у протилежний бік. Ми дістанемо знову пучок білого світла. Такі досліди були проведені у свій час Ісааком Ньютоном, який дійшов висновку, що біле світло складається із світла різних кольорів. Ньютон умовно поділив суцільний спектр на сім ділянок різних кольорів: червоний, оранжевий, жовтий, зелений, блакитний, синій і фіолетовий. Другий важливий
|
|
