|
|
Мал. 72
Звукові коливання, які не є гармонічними, на слух мають ще одну якість, крім висоти і гучності, а саме: специфічний відтінок, який називають тембром. За різним тембром ми легко розпізнаємо звук голосу, свист, звучання струни рояля, скрипки, флейти, гармонії тощо, хоч би ці звуки і мали однакову висоту і гучність. Наприклад, якщо на фортепіано, а потім на гобої беруть ноту однакової гучності й однієї висоти (припустимо, «до» першої октави), то дістають звуки, які істотно відрізнятимуться. Ми ніколи не сплутаємо звук фортепіано і гобою. Відрізнити звук одного інструмента від іншого нам допомагає тембр звуку. За тембром ми можемо пізнавати голоси різних людей. З чим пов'язаний тембр звуку, з якою особливістю коливань?
На малюнку 72 показано осцилограми звукових коливань, створюваних роялем і кларнетом, причому для тієї самої ноти, тобто для звуку однієї висоти, що відповідає періоду в 0,01 с. Осцилограми показують, що період в обох коливаннях однаковий, проте вони дуже відрізняються за своїм складом. Обидва звуки складаються з однакових гармонічних коливань (тонів), але в кожному з них ці тони мають різні амплітуди і фази. Найнижчий тон у складному музикальному звукові називають основним, він має таку саму частоту, як і складний звук. Решту простих тонів, що мають удвічі, втричі, вчетверо і т. д. більші частоти, називають вищими гармонічними тонами, або обертонами.
Якість звуку визначається наявністю обертонів — їх кількістю і відносними амплітудами. В різних музичних "інструментах відносні амплітуди різних обертонів виявля-юту.ся неоднаковими. Саме це надає звукові кожного інструмента характерної для нього якості, або тембру. Чим більше в звуковому коливанні обертонів, тим багатший тембр звуку.
|
|
