|
зок між цими законами, деякі з них дістають теоретичне обґрунтування і подальше узагальнення, на основі чого часто виявляється можливим вивести відомі раніше закони з більш загальних фізичних теорій, принципів. Так, з основного рівняння кінетичної теорії можна вивести всі закони ідеального газу або з електронної теорії будови речовини вивести закони Ома, Джоуля—Ленца тощо.
У розвитку людського пізнання і практичного освоєння світу завжди проявлялося прагнення сформулювати найбільш загальні закони і принципи, знання яких давало б ключ для пояснення всіх процесів. Розкриття таких законів завжди вважалося найважливішою умовою побудови єдиної наукової картини світу.
У стародавньому світі всі знання про природу об'єднувала в собі фізика і уже на той час були сформульовані основні елементи матеріалістичного розуміння світу. Мислителі Давньої Греції — Левкіп, Демокріт, Епікур, а також Стародавнього Риму — Лукрецій Карр твердили, що навколишній світ за своєю природою матеріальний, нестворюваний і не-знищуваний, існує вічно в часі і безмежний у просторі. Всі тіла складаються з первинних, далі неподільних частинок — атомів, які під час всіх змін не виникають з нічого і не знищуються, а лише з'єднуються і роз'єднуються.
Висунення в 1543 році Миколаєм Коперником геліоцентричної системи світу і наступний прогрес фізичних знань підготували ґрунт для формування механічної картини світу на основі законів механіки Ньютона. Згідно з вченням Ньютона, весь світ складається з твердих, непроникних частинок — атомів, які мають масу та інерцію. Відрізняються вони один від одного головним чином кількісно, своїми масами. Ці частинки утворюють різні тіла, які об'єднуються в космічні системи. Все багатство, вся якісна різноманітність світу є результатом різниці в русі цих частинок.
Фізика Ньютона давала досить загальну і відносно наочну картину світу. Вона стала теоретичною основою різних галузей техніки того часу. До другої половини XIX ст. механічна картина світу досягла певної завершеності і здавалася непохитною. її зміцнення було зумовлено насамперед успіхами небесної механіки, яка змогла точно заздалегідь обчислювати майбутні положення планет на небі на основі знання їхніх параметрів у минулому. Фізики вважали, що подібний однозначний взаємозв'язок між явищами виявляється повсюди в світі, який є гігантською складною машиною.
Однак ця наочна механічна картина світу виявилася неспроможною. Під час вивчення електромагнітних явищ (праці Ерстеда, Ампера, Араго тощо) з'ясувалося, що вони не
|
|